Крокомір

Ближнє Закарпаття. Полонина Руна та водоспад Юнтур

В минулі вихідні (14-15 липня) здійснили закарпатський похід за ось цим маршрутом: Невідомі Карпати – водоспад Юнтур Маршрут обирався під киян, що приїжджали в суботу зранку і в неділю ввечері мали квитки на поїзд назад; до того ж під час підготовки планів була саме та спека, то хотілося не повище в гори, а поближче до води, тобто водоспади дражнили розпашілу уяву. Також вирішили їхати на нашому опелі, бо доцільність його купівлі 2 роки тому виправдовувалась саме під такі нагоди.

З самого ранку зібралися, зустрілися, загрузилися та й поїхали. Дорога класна, але при в'їзді в Стрий пробили заднє колесо. Заїхали в Сколе на шиномонтаж, майстер сказав що з того колеса вже діла не буде. Далі без проблем (ну хіба навігатор намагався нас звернути на якусь неіснуючу дорогу) доїхали майже до Сваляви, повернули на Поляну і звідтам на Тур'ю Поляну. Дорога зайняла біля 5 годин. Залишили машину на шлагбаумі біля форельного господарства (там живуть якісь лісники чи працівники, обіцяли за 10 грн приглянути через ніч).

Десь в 1 годині дня вже стартанули. Правда, за 200 м тут же присіли перекусити біля якоїсь великої колиби з альтанкою і столиками, правда сама колиба була на замку і з оголошенням "Приватна власність фірми СТС".
( Свого часу нас трохи невдало розділили полонини (посміхається. – Авт.). Тим не менше, фірма СТС, створена Єврокаром для облаштування величезного туристично-рекреаційного комплексу на полонині Руній, ще 4 роки тому отримала для цього землі. І цього ж року розпочне там будівництво. Але придатних земельних ділянок у нас вже майже не залишилося.)




Вгору, згідно опису, без проблем піднімаємось широкою дорогою. Спочатку виходимо на невеличку перемичку перед вершиною Руна-Плай


І ще один ривок - і ми на полонині.


Тут вже "пасуться" місцеві заготівельники-яфинщики, трохи за горбком стоїть напнений старий військовий намет та транспорт типу "газон".

Йдемо вгору вздовж потічка Воєводин, траверсуємо зправа вершину Менчул і переходимо вбрід потічок. По дорозі зустрічаємо ще декілька бригад яфинщиків, що пасуться навколо "газонів". А під Менчулом стояв навіть бусік, що здалеку нагадував Ford Transit. Орієнтуватися там особливо немає де (в хорошу погоду, бо в туман можна довго блукати по тих полонинах), вистачило чорно-білої роздруківка шматочка карти з вже згаданого на початку опису.

Після переходу через потічок йдемо вправо-вгору (майже в зворотньому напрямку) поки не обходимо неназвану вершинку (бачимо Пікуй та вершину г.Гостра) і не падаємо до русла наступного потічка "Середнього".


По його лівому березі доходимо до границі лісу і шукаємо місце під намети. А там скрізь схили :-( В ліс йти не хочеться, вибираємо більш-менш рівні (менш нахилені) ділянки та стаємо на ніч.


Заледве встигли повечеряти, залізти в намети та задрімати, аж тут здіймається вітер, починає крапати дощ та десь далеко беззвучно спалахують блискавки. Може, пронесе? Ага, щаз. За пів години гроза була у нас і перші пів ночі бахкало, потім до самого рання лило. Але зранку негода зтихла, ми повилазили з наметів та відсвяткували День народження Яни ось такими тортиками та македонським вином.


Святкування трохи затягнулося, але небо давало надію на те, що дощу більше не буде. Вочевидь, що водоспади нам за такої погоди були вже не актуальні, але від наміченого ми не відмовилися. Тому зібралися і сміливо рушили по буреломах вниз.


Там цілком не ходжені схили. Можливо, навесні, коли ще немає трави та ожини-малини, то буде трохи легше просуватися, але зараз то було реально важко.


Потічок тече крутим каньоном і постійно попадаються маленькі водоспади та грайливі перекати.


Десь за 2 години спустилися до головної цілі своєї подорожі: водоспад Юних Туристів.




Від Юнтура вже йшли не по струмку, а пробували вилізти повище на хребтик, там ніби менше повалених дерев. Випадково стали першовідкривачами(?) ще одного красивого водоспадика типу "висячих струмків":


Майже на самому хребтику стоять скелі десь по 2,5м і по їхнім площинам зтікає невеликий струмочок.


Дуже гарно, в Криму би за таке точно брали би гроші :-)


Ну а далі вже було простіше: вниз, вниз, вниз і за годину були вже на Воєводиному водоспаді.


Там нарешті відпочили, перекусили.


І вже широкою стежкою спустилися до дороги, а по ній за 1,5 години дійшли до нашого авта. Перевдягнулися, загрузилися - та й в зворотній путь. Да, по дорозі назад у Поляні звернули не в бік траси Київ-Чоп, а поїхали по вказівнику на Львів через Уклин та Підполоззя. Дорога там погана, краще через Голубине виїжджати зразу на трасу. Назад проїхали за 4 години без пригод (хоча перед самим носом в ГАІшників я виїхав на трасу через суцільну лінію... але вони були зайняті "спілкуванням" з групою байкерів). І вже в 8 вечора були вдома.


Треба буде якось ще виїхати в той район Закарпаття. Є цікаві місця для наступних дослідів.

Комментарии (7)

Vagon 24 июля 2012, 17:53 #
"І ще один ривок - і ми на полонині. " - о це так-так! Ще й гарні іллюстрації)).
Vagon 24 июля 2012, 17:57 #
А загалом, краса!!!!
Худячка 25 июля 2012, 14:31 #
Красиво! Вопрос только к последней фотке: если это летучая мышь, то почему она синяя? А если это баклажан, то почему висит? :))
Vagon 25 июля 2012, 19:35 #
Тут жеш не вооруженным глазом видно, что это баклажанная мышь! :)
Vagon 25 июля 2012, 19:36 #
Даа, нет теперь мне покоя... надо ехать туда)
kukuruzkin 27 июля 2012, 19:34 #
Жалко что на поход надо 3 дня тратить, или искать кого-то с машиной.
Женя 16 мая 2014, 12:11 #
Добрый день. Киньте, пожалуйста, GPS-трек маршрута zhvlnts@mail.ru Спасибо
Добавить комментарий